Українська література 6-А і 6-Б клас

Тема: «Гумористичне й сатиричне зображення. Жанрова різноманітність гумористичних творів».

Сміх — вираз емоційного стану людини, пов'язаний з переживанням неоднозначної, смішної ситуації і супроводжується рядом фізіологічних реакцій організму. Сміх має певне зовнішнє вираження, психофізіологічну природу та соціальну функцію. Сміх проявляється комплексно і в першу чергу складається із мімічних рухів та коротких, але потужних подихів і уривчастих звуків, які супроводжують дихальні рухи.

Людина починає сміятися у тримісячному віці, це природна емоційна реакція організму — зазвичай на позитивні, радісні, події.

Зовнішньому вираженню сміху природно відповідають почуття щастя, радості, веселості. У той же час сміх може супроводжуватись в зовсім іншими емоціями. Сміх в уявленні народу не безвинні пустощі.

Можна виділити сміх: підбадьорюючий, нахабний і боязкий, дружній і ворожий, іронічний і простосердечний, саркастичний і наївний, грубий, лагідний і багатознаючий, торжествуючий і безсоромний, виправдовуючий, сором'язливий, веселий, сумний, нервовий, істеричний, знущальний, фізіологічний і тваринний, смутний.

Також розрізняють:

Гомеричний сміх

Сміх неповаги

Сміх здивування

Сміх огиди

Сміх злоби і гніву

Сміх задоволення

Сміх провини

Сміх остраху та небезпеки

Сміх страждання

Та багато інших різновидів сміху…

Філософія, психологія і педагогіка сміху розроблені ще недостатньо. Але з тих праць, які вже з'явилися, випливає, що в різні часи люди сміялися над різноманітними явищами. Це не змінювало головного — внутрішньої єдності сміху, яка дає про себе знати і у простих, і у складних його проявах. Наявність у речах деякої «міри» лиха, яка і збуджує в нас потребу, і головне, бажання сміятися над тим, що здалося нам смішним, виявляється на кожному кроці. Ця дивна особливість сміху — радощі, що супроводжують викриття лиха, — наштовхує на думку про те, що парадокс ховається у самій гримасі сміху(оскал). Людина начебто злиться на те, з чого сміється.

Гумор — це зображення життя в, доброзичливому, жартівливому плані.

До гумористичних жанрів належать анекдоти, приказки, коломийки. У літературі гумористичність заснована на прийомах перебільшення чи применшення, грі слів, використанні фраз із подвійним змістом, ситуаціях абсурду. Гумор не має на меті засудити людські пороки.

Сатира — це твори різних жанрів, у яких у гострій формі викриваються негативні суспільні явища. Сатира також є комедійним жанром, однак це жанр викривальний, його завдання — висміяти порочні вчинки, низькі спонукання, потворні прояви соціальних конфліктів. Отже, на відміну від гумору, сатира використовує сміх як засіб колективної критики. Комізм у сатиричних творах набуває нового значення: він викликає сміх-заперечення, сміх-осуд, сміх-покарання.

Анекдот (від грецьк. aneсdotos — «неопублікований») — жанр фольклору — коротка жартівлива розповідь про якийсь цікавий життєвий випадок з несподіваним і дотепним закінченням.

Байка — невеликий, здебільшого віршований повчально-гумористичний чи сатиричний твір з алегоричним змістом, у якому людське життя відтворено або в образах тварин, рослин і речей, або зведено до простих і умовних стосунків.

Усмішка — різновид фейлетону та гуморески, введений в українську літературу Остапом Вишнею.

Гумореска — невеликий віршований, прозовий чи драматичний твір із комічним сюжетом, відмінний від сатиричного твору легкою, жартівливою тональністю.

Співомовка — короткий віршований ліро-епічний твір, часто побудований на якомусь народному анекдоті, приказці або казковому мотиві.

1. Самостійна робота з підручником. Прочитайте статтю про гумористичні твори в підручнику.

 2. Прочитайте та визначіть жанр твору (у зошиті).

 1.

— Алло! Маріє Іванівно? Вовочка не зможе прийти сьогодні до школи, він хворий.
— Добре, а з ким я розмовляю?
— Це я, мій тато!

 2.

Ішла овечка дорогою і зустрілася з вовком.

- Здорова була, овечко!

- Здоров, вовче, - каже овечка.

- Куди ти, - каже вовк, - ідеш?

- У поле пастись.

- Я тебе, - каже вовк, - хочу з'їсти.

- То піди ж спочатку та висповідайся.

- Куди я, питає вовк, - піду сповідатись?

- Я тебе заведу.

Ото овечка повела вовка в пастку і каже: "Застроми сюди лапу!" Вовк застромив туди лапу, куди сказала йому овечка, пастка і застукнулась. Сіпався вовк, сіпався, не може ніяк, бідний, вирватись. Так він стояв, аж поки чоловік не прийшов із дрючком вранці та не висповідав того вовка.

 3.

На уроці

Учитель розказує учням:
—    Місяць дуже великий. На ньому могли б розміститися
мільйони людей.
Малий Петрик зітхнув.
—    Чого це ти зітхаєш? — здивувався
вчитель.
—    А що робитимуть ті бідні люди, коли Місяць стане
серпиком?

 4.

— А ти, тату, в школі вчився?

— Учився, Сергійку.

— А то правда, що ти, тату,

Був одержав двійку?

— Було Таке, траплялося…

— Малий засміявся:

— Тоді мама правду каже,

Що я тебе вдався.

3. Байка (від давньорус. баять, байти, тобто говорити, розповідати) — невеликий, частіше віршований алегоричний твір повчально-гумористичного або сатиричного характеру. Життя людини в ньому відображається в образах тварин, рослин чи речей або ж зводиться до умовних стосунків.

Фабула байки завжди стисла, дія розвивається швидко. Іноді цьому сприяє діалогічна будова твору. Пишуться байки переважно так званим вільним віршем. Важливе місце в композиції твору посідає мораль, тобто головний висновок байки, який подається наприкінці її, рідше — на початку.

 Жанр байки один з найстаріших жанрів і генетично сходить до казки про тварин, від якої він поступово відокремлюється. Сталої жанрової форми набуває в давній Греції. Основоположником давньогрецької байки вважають напів-легендарного байкаря Езопа (VI ст. до н. є.). Його байки були настільки популярні, що всі байки до V століття до нашої ери діставали назву «Езопових».

 У давній Греції до жанру байки зверталися також Архілох, Софокл, Платон, у давньоримській літературі — Енній, Луцилій, Горацій, Федр, Бабрій. У III столітті до нашої ери з'явився збірник індійських байок «Панчатантра». Спочатку байка існує як прозаїчний жанр і тільки пізніше оформлюється як віршовий твір. Уже римські байкарі Федр та Бабрій пишуть віршовані байки, але, в цілому, прозаїчна форма байки переважає в літературі майже до XVII століття.

 Вершин своїх художніх можливостей жанр досягає в XVII—XIX століттях у творчості Лафонтена, Лессінга, Крилова. З XVII століттям також пов'язана і якісна видозміна байки. Якщо традиційна байка вважалася цілком дидактичним жанром, що ставив моралізаторські завдання й мало звертав уваги на художню форму, то з появою в XVII столітті байок Ж. Лафонтена на перше місце в байці виступає її естетична, власне, художня функція.

 В українській літературі жанр байки активно розроблюється у XVIII—XIX століттях (Г. Сковорода, Л. Боровиковський, Є. Гребінка, Л. Глібов, С. Руданський, І. Манжура, М. Старицький). З кінця XIX — початку XX століття жанр байки в художній літературі використовується менше. В українській літературі XX століття до байки зверталися В. Еллан-Блакитний, С. Пилипенко, М. Годованець, В. Поліщук, П. Красюк, П. Глазовий, П. Ребро.

4. Теорія літератури.

Алегорією називають умовне зображення якихось абстрактних понять, і зображення відбувається через художній образ або діалог. Спочатку алегорія використовувалася в народній творчості, притчах і байках. Тому і вважається одним з основних засобів зображення в байці. Для алегорії характерно уявлення певних понять через образи рослин, тварин, міфологічних персонажів та інших неживих предметів.

У такому випадку, ці предмети мають переносне значення, в яке і вкладається основна задумка байки. Наприклад, такі поняття, як любов, війна, справедливість, мир, душа, честь, жадібність і великодушність зображуються у вигляді живих істот. Вони розкриваються через якості живих істот, через особливості їхньої поведінки та вчинки, інколи – через їх зовнішній вигляд.

 Езопова мова. Вираз “езопова мова” пішла від імені найвідомішого байкаря – Езопа. Так прийнято називати будь-якого виду іносказання. Такий твір навмисно маскує головну ідея автора, так як він використовує алегорії для того, щоб донести мораль байки до читачів. Крім алегорії езоповій мові притаманні іронія, алюзія і перифраз.

 Мораль і моралізаторство. Моральні характеристики людей та їх якості в байці показані через алегорії. Але важливо зрозуміти, який головний задум автора, що він хотів сказати цим невеликим іносказанням, чому він хотів навчити? Недарма байки обов’язкові для вивчення в школі, і особливо – для маленьких дітей.

У байці завжди є мораль, яку автор визначає в кінці байки, коли стає зрозуміло, чим вирішилася піднята у байці проблема. Мораль у байці – це її основа, в цьому і полягає її головне призначення. Через мораль діти отримують корисний життєвий урок, який допомагає їм дорослішати правильно і вчасно. Але моралізаторство в байці корисне не тільки дітям, дорослим є теж чому повчитися.

 Уособлення означає приписування певних властивостей і характеристик одушевлених предметів неживим. І найчастіше уособлення відносять до зображення природи, яку спеціально наділяють людськими рисами. Уособлення притаманне не тільки байкам і іносказанням, воно зустрічається і в інших літературних жанрах.

5. Виконати завдання:  з’єднати  вади людського характеру з тваринами, що їх уособлюють (усно).

Осел	непосидючий
Вовк	упертий
Слон	неповороткий
Мавпа	хижий
Заєць	неуважний
Лисиця	нерозумний
Ведмідь	боягузливий
Щука	зажерливий
Ґава	хитрий

6. Самоперевірка (письмово)

 1. Вираз емоційного стану людини, пов'язаний з переживанням неоднозначної, смішної ситуації і супроводжується рядом фізіологічних реакцій організму.

гумор

сміх

сатира

2. Зображення життя в, доброзичливому, жартівливому плані.

гумор

сатира

сміх

3. Твори різних жанрів, у яких у гострій формі викриваються негативні суспільні явища.

гумор

сатира

сміх

4. Невеликий, здебільшого віршований повчально-гумористичний чи сатиричний твір з алегоричним змістом, у якому людське життя відтворено або в образах тварин, рослин і речей, або зведено до простих і умовних стосунків.

казка

байка

вірш

5. Основоположником давньогрецької байки вважають напів-легендарного байкаря (VI ст. до н. є.).

Езопа

Вергілія

Сократа

6. Умовне зображення якихось абстрактних понять, і зображення відбувається через художній образ або діалог - це

гіпербола

метафора

алегорією

7. Приписування певних властивостей і характеристик живих предметів неживим - це

метафора

уособлення

алегорія

VI. Домашнє завдання

Вивчити визначення гумористичних творів. Написати власний гумористичний твір (до 10 речень) та надіслати для оцінювання.